Л

Що донести до мене хоче щебетанням канарейка?

Не маю друзів, посідали батарейки.

Стискання уст, миттєві погляди сумнівні,

Хай-як старається вона, для мене її слово - непокірне.

В повітрі чути дим, безмежжя і прозорість.

"Сьогодні" не завершиться поки я хочу.

У цей період неважлива совість.

Усе стає умовним. Безвідмовність.

Це час, коли десь ненароком загубилось - ні.

Коли усі переживання, душі тривоги, десь на дні.

Я не пірну, щоб їх звідти дістати.

Бо це для мене час, а не мені.

Набуло сенсу твоє, птахо, щебетання.

Усе сьогодні я робила вперше, як в останнє.

Батарейки ті не треба, є у мене душі.

Але, залишилось ще, лиш одне питання...