Лабіринти життя

Чому ж ти, коханий, так пізно зустрівся?

Чому ж ти так пізно на світ народився?

Я довго жила і тебе все шукала,

Та доля нас двох на роки роз’єднала.

Я ціле життя лабіринтом блукала.

Не тих я кохала, не тих цілувала.

Тоді вже, як згасла остання надія,

Здійснилась моя заповітная мрія.

Прийшов мій коханий, прийшов мій єдиний,

І я найщасливіша в світі людина,

Та в тебе життя ледь на зрілість звернуло,

Моє вже осіннії крила згорнуло.

Я довго без тебе по світу ходила,

Дітей не від тебе собі народила.

А ти, хоч життя молоде в тебе й ясне,

Двох донечок маєш, дівчаток прекрасних.

І як же тепер нам все це поєднати,

І як же нам далі життям крокувати?

Йти разом, леліяти наше кохання,

А як же дітей вберегти від страждання?

Ми підемо кожен своїми шляхами,

Хай діти твої мають тата і маму.

А те,що душа невимовно страждає,

Ну що ж,вона просто востаннє кохає.