ЛАПАТИЙ СНІГ ОБТРУШУВАВ КРИЛО

ЛАПАТИЙ СНІГ ОБТРУШУЄ КРИЛО

Лапатий сніг обтрушує крило,

Мов білий спогад, що летить, кружляє,

Шепоче вітер: «Вже таке було…»

А він летить і м’яко так сідає.

Змережаний морозом кожен звук,

І тиша, наче вічність, оживає,

Душа мовчить, бо втомлена від мук,

А сніг летить і килимом лягає.

Він все летить, мов пам’ятає шлях,

Притрушує і верболіз, й калину,

Неначе шаль моститься на плечах,

І навіть причаївся біля тину.

І в кожній миті спогадів печать,

Засніжені дитинства виднокраї,

Де мама вміла піснею мовчать,

А батько мовчки грів долоні краєм.

Сніжинка, як молитва на вітрах,

Що лине з неба чиста і прозора,

І світ стає, неначе білий птах,

І скатертина біла й неозора.

Лапатий сніг обтрушує крило,

І з легкістю лягає на простори,

Цілує ніжно й лагідно чоло

І взяв в обійми рідні мої гори.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

ID: 1054019