Ларці доброї пам'яті

Куди йдуть ці самотні, заштурхані тіні?

У країну забвіння?

І згадки немає про них у реєстрах і цензах.

Перекосився на цвинтарі вбогенький хрестик.

Біографічні дані — як намальований хліб для голодного.

Що всі ці люди? Для чого? Хтó вони

у вічних записах нетлінної універсальної пам'яти

і чи ж тáм вони?

Вбиті на полях воєнних конфліктів,

замучені від середньовічних катів-інквізиторів,

просто обивателі,

про яких не залишається жодної пам'яті

і не зрозуміло, навіщо приходили

ці сонми сонмів один до одного настільки подобних,

що нічого і казати,

        стискаючи з жалем плечима

і питаючись в неба: що ж то — людина?..

Годинничок тікає. Покійнички сплять в усипальницях.

Цариця Небесна вишиває їм дивні візерунки на п'яльцях,

втішає і дає можливість повернутись — у свій час.

Не знає смерті й загибелі добропромислительна вічність.

Сонце Матері Світел сяє ніжно і лагідно.

Безцінні перлини зберігаються в ларцях доброї пам'яті.