Ластівка

— Мамо-ластівко, де ж це видано,

Що вертається птиця з вирію,

Як навколо зима ще сніжиться,

І яр-сонце в постелі ніжиться,

А травиця ще інеєм приспана

Під столітньої хати призьбою?

— Ластів’ятко моє, хоч не віриться,

Та стежина із вирію стелиться,

До гніздечка, до хати рідної,

Чи багатої, а чи бідної.

Бо й тобі, як зміцнієш крилами

В світ широкий дорога стелиться.

Берегтиму тебе теплом своїм,

Не здола й заметіль-метелиця

Твого злету до неба ясного,

До весняного цвіту прекрасного.

— Мамо-ластівко, чим віддячити

За любов Вашу безкорисливу?

— Пам’ятай мене, доки житимеш

Й мальву сій над старою призьбою.

Я до неї завжди прилітатиму,

Щоб росиці з пелюсток напитися,

Щоб на тебе, моє ластів’яточко,

Ще поглянути-подивитися.

… Ой, далека дорога з вирію,

Й світ не завжди стрічає ласкою,

А до вікон оселі кожної

Припадає матуся-ластівка.