Лекторій

Оця невідомість, як відстань від дотику до письма,

Між прозорими водами рік і блакитним небом,

Вона пролягла мов тремтлива струна, тятива,

Між тобою і сном про тебе.

Тут,

Я вислуховую музику ночі, ламаючи у рядки,

Біль, що гаптує нитками – чорним по-білому,

Світ гуде контрабасами, і здається його смички,

До поезії стали подібними,

Лягають рядками. Це більше ніж просто жаль,

Що збирають вуста передруки любовного слова,

І безпам’ятно множать свою віковічну печаль

Заливаючись чорною кров’ю.

Перекажи.

Розкажи мені сон, що повторює вічно цей світ,

Як вбирає красу і стає ешафотом страти.

Можливо душа, це всього лиш зворотній бік,

Затертої порнографічної карти,

Страхів?

І нехай усе, залишається так як є,

Хай вуста випивають ночі і п’ють світанки,

І в лекторії десь, хтось почує в останніх рядах

Про воскресіння романтиків.

18.09.2023