“Лежать між нами дев’ять літ”

Лежать між нами дев’ять літ

Страшної, лютої розлуки.

Вже виросли мої онуки,

І я уже не дядько —

Дід.

А ти, скажи мені, яка?..

Вже ні згадать, ні уявити —

Лиш заново у серці звити

Тебе з поштового рядка.

Тож я, коли село дріма,

На вітрі, що летить з Китаю,

Твої листи перегортаю —

Та вже і в них тебе нема.

Озвись, кохана, — де ти, де?..

А місяць тихою порою

Пасе хмарки понад горою

І мовить: — Жди, вона іде…

Ще тиждень, два —

Й свята, жива.

Ти знімеш сидір свій тюремний —

Наш застарілий біль недремний

Відродить душі і слова.

26.01.1986, Сибір