Мій дощ.

Розбите серце у грудях,

яке не б'ється вже століття

сьогодні знову дало шанс

почути звук буття.

"Останній шанс", – я так подумав,

бо потонув в його очах

прекрасніше, яких не бачив,

а посмішка дала надію,

що знову стану я живим

й всміхнусь у відповідь йому.

Та не сьогодні, та не завтра,

в його очах не було блиску

лиш сум та біль, сильніший мене.

Тоді і дав собі я клятву,

що урятую його серце 

й заклею пластирями рани

та буду поряд з ним назавжди.