Лілея

Де небо зажурилось над землею,

Де голос пташки завмирає в кленах,

Серед латаття водяна лілея —

Мов білий Сіріус між хмар зелених.

Але щоб дух людський у неспокої

Дістав наснагу від її цвітіння —

Серед намулу й гнилизни слизької

Повинно в муках корчитись коріння.

Раніш далеко від людського ока

Вона з коріння візьме лушу білу —

Лише відтак її мета висока

Підійме на поверхню, вже дозрілу.

Тож хай отам, де вільне сонце гріє,

Де люди звикли до безкарних творень,

Моя духовна квітка заяскріє —

Бо родить нині

Тільки чорний корінь.

25.10.1980. Мордовія