Липневий туман

Туман, наче спогад про воду високу,

здійнявсь вище гаю, село затопив:

і тонуть відвільглі і звуки, і кроки,

і перепел спраглий туману напивсь.

Виходять зі стін, мов роздвоєні, тіні,

і бризкають в очі росою вони;

І в ніч переходить година вечірня,

і зірка спалахує світлом сумним.

То, може, вікно засвітилось летюче

чи іскра у небо з багаття знялась?

Донизу я глянув з високої кручі,—

ось тут за півхвилі обрушився час.

І все, що позаду, те тоне в тумані,

а поруч — рухлива безодня німа,

і шпилечка світла, прорізавшись, в’яне,

хоч погляд погаслий вона підійма.

***