Лірика

Щоночі пишу.

Щосекунди. Щомиті.

Ти в пам'ять вгризаєшся

Сріблом в граніт.

Ми — душі розхристані,

В часі розмиті,

Де навіть від тебе

Не чути «привіт».

Чекав на цю зустріч —

До хрипу, невпинно,

Як спраглий у спеку

Чекає води.

Та тиша між нами —

Мов чорна лавина,

Що в серці лишає

Холодні сліди.

Хвилини під стукіт…

Перон. Електричка.

Сусідній вокзал

У вечірній імлі.

Ти їдеш. Прощай.

Це вже майже як звичка —

Лишатись одному

На битому склі.

Немає і миті,

В якій би до скону,

До крику, до страти

Тебе не кохав.

Підлога холодна…

Я, збитий із кону,

Всі зорі Сосюри

В тобі поховав.

Перон. Електричка.

Вокзал біля церкви.

Приїхала… Чорт!

Я спалив всі мости.

Ми стали з тобою

Байдужі і мертві.

Кінець. Відболіло.

Прощай і щасти.