“Ліс в осені стояв Дивився на райцентр”

Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.

Смолою синьою перекипало літо,

І дихала земля з прив’ялених люцерн,

Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто,

Дивився вовком, вовком і літав,

Валив крилом комбайни й елеватор:

Ну як це так, було одне — й забрати?

Було джмеленьке — і забрати раптом,

А я ж то я — один я у літах!..

Це — кавуни! Усі вони такі!

Свої рябі погладжують пузища

І рябо дивляться, рябі, на літаки,

І в літаків пузище — тільки вище!..

Квасоля — ні. Своїм квасольним днем

Мовчить, та в’ється, й вив’ється на плітті…

А кавуни — вони такі здавен:

До літа допадуться і — по літі!

Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.

Очима синіми вже золотіло літо,

І дихала земля з холонучих люцерн

Притихлим пізнім кавуновим квітом.

Стояв, ходив, лежав осінній щем,

Щеміло серце по усіх усюдах,

І обнімались — при базарі й людях —

До шиї шия — соняшник з конем.

1983