Лише в собі

Невже буває так в житті,

Коли нетлінні дні та долі

В серцях розбитих, на землі,

Шукають спокою в неволі?

Шукають кращої землі,

Щоб там сховати власні шрами,

Та гублять суть у метушні,

Ховаючись за вітражами.

Та світ не вилікує втечу,

Не змиє болю, як дощі.

Тягар, що ти звалив на плечі,

Залишить шрами на душі.

Не слід шукати щось в собі,

Коли всередині — пустеля.

Від себе, знаєш, не втекти,

Твоя тюрма — твоя ж оселя.

Тож досить міряти без меж

Й ховати погляд винуватий.

Якщо для себе лиш береш —

Скажи: Навіщо ж існувати?