Ліси, яких немає

Зимові витівки на склі —

Для мене був єдиний ліс,

Бо там. на батьківській землі,

Лиш терен по яругах ріс.

Те, що снувалось на вікні

Серед зимової краси,

Вертали надра кам’яні —

Далеких ер земні ліси.

Вдивляйся в кам’яний шматок:

На ньому око розпізна

І давню гілку, і листок —

Немовби це прийшло з вікна.

Доволі часто мандрував

Я в ті незаймані ліси

І слухав між високих трав

Незнаних звірів голоси.

Співав для мене райський птах,

Наївне серце веселив.

А папороть, як рідний дах,

Ховала від тропічних злив…

Раптовий лящ вертав назад ­

Десятник уривав мій сон.

Я мусив напинать канат:

Стеж за баддею, коногон.

Наосліп хльоснувши коня,

Що шахтний барабан крутив,

Рушав я знову навмання

У світ моїх дитячих див.

То був такий щедротний світ,

Якого вже ніде нема.

Бліденькі образи тих літ

На вікна кидає зима.

А я стою біля вікна,

На душу падає те все…

Чи розум наш колись пізна,

Що простір у собі несе?

Для кого космос береже

Десь на прозорому крилі

Ліси, які давно уже

Перевелися на землі?

І на який живий екран

Те малювання упаде?..

Неначе біль окопних ран —

Ліси, яких нема ніде.