Лист до друга

Pulvis et umbra sumus

Hor.

Ось зеленіють уже за вікном густовіті дерева,

Танець весни гомонить,

Перші птахи майорять, і на ріках розбитая крига,

Наче у вирій пливе.

Світ оживає в цей час, зацвіте на руїнах зимових

І не згадає ніхто

Скоро про білі сніги, що рослини нові напували,

Гинучи в сонці й землі.

Бачиш повсюди життя, розігралось воно в повні груди,

Щоби не знати біди,

Аж до наступних лихих, несприятливих днів передзимя,

Аж до наступних снігів.

Друже, триває життя, переходить у інше незмінно,

Тільки байдужим до нас

Стане воно через час, незабаром і ми посивієм,

Як посивіли діди.

Скільки нам часу дано? – Таємниця розкриється потім,

Зараз ми знаєм одне:

Парки уріжуть нитки, безпросвітна зима неминуча,

Вкриє і нас заметіль.

Танути будемо ми, проростуть навесні нові люди,

Взявши води з наших тіл,

І не згадає ніхто; заспівають птахи, як поснемо,

Наче й не було таких.

Марно тікати кудись – все одно нас роки наздогонять,

Де б не ховалися ми.

Візьмемо чарки до рук – подолаємо смуток сп’янінням,

Що подарує вино.