Лист до Сергійка

Сергійку,

я вже не та, що колись чекала дзвінків ночами.

Я навчилась мовчати, коли болить,

і не просити — бо справжнє не про слова.

Доросле кохання — воно тихе.

Без обіцянок, без сцен, без “назавжди”.

Це коли ти просто поряд,

і світ більше не страшний.

Мені не треба ідеалів,

мені треба правди — твоєї, живої,

зраненої, але чесної.

Бо любов — це не втеча від болю,

а здатність залишатись поруч,

навіть коли мовчиш.

І якщо ти поруч не з жалю,

а з вибору —

тоді я твоя, Сергійку.

Без вимог. Без страху. По-справжньому.