Лист із майбутнього Хінчештью

Привіт, моє місто з дитинства і снів,

Ти пам’ятаєш мене — ту, маленьку?

Я йшла твоїм серцем без жодних слів,

І ловила зорі в калюжах під неньку.

Тепер я вертаюсь — не в тілі, в думках,

Бо ти в мені, як зерно у полі.

Ти стоїш молодим, без зморшок, у вітрах,

І звучиш, як молитва без болю.

Я бачу фасади — не в сірих тонах,

А в барвах, де сонце танцює.

І люди сміються — не з мук, а в руках

Тримаючи світ, що цвітує.

Ти вільний, мій рідний, ти не мовчиш,

Твої вулиці співають без страху.

Я знала, що ти відродишсь, як кришталь із глибин,

І залишиш по собі — не пил, а славу.

Я вірю у тебе, мій добрий Хінчешть,

У твої ріки, дороги, дерева.

Бо доки любов тебе береже —

Ти житимеш. Вічно. І щиро. Без гніву.