Лист із неба

Мамо, я більше не прийду,

Хоч знаю – досі ти чекаєш,

Щоночі у вікна заглядаєш,

Шепочеш молитви крізь сльози,

Немов зі мною розмовляєш.

Та все ж мій голос вже розтанув,

Розбився крізь нічне мовчання...

Мамо, не клич – я вже далеко,

Мій дім тепер – високе небо.

Я там, де вже цвіте смерека,

Де вільна пісня лине в степ,

Де не палає більше небо,

Де тільки світло, тільки день.

Мамо, я став золотом у полі,

Ромашкою у ніжному вінку,

Сльозою в очах тополі,

Що спить в розстрілянім садку.

Не плач, моя рідна, не треба,

Я сильним був, та вже не вернусь до тебе,

Я став для тебе птахом з неба,

Щоб твій спокій з неба боронить.

І в снах твоїх тихенько жить.

Рано чи пізно зустрінемось знову,

Але не тут, а в краю без біди,

Де не лунає пострілів слово,

Де лиш любов... і мир назавжди.