Лист Величі (163)

Я убив би тебе,

прострелив твою голову,

закопав би в саду,

і забув хто ти є.

Жалюгідний і добрий,

кольоровий, аж бридко,

ти радієш життю,

та життя не твоє.

Я убив би тебе,

лиш ударом у серце,

і залишив би десь,

серед поля лежать.

Та тебе не змінити,

не згрубіє та шкіра,

бо ти блазень народу,

вбити і не кохать.

Я убив би тебе,

бо ти робиш ще гірше,

сам себе ти ламаєш,

і не можешь кричать.

Наодинці латаєш,

свої рани і шрами,

ти ще довго не зможеш,

від усіх приховать.