Лист втраченій надії (123)

Дякую вам, що дарували мені сльози,

забув їх смак і вид не пам'ятав.

В руках застрягли колючки від рози,

своє життя і щастя не спіймав.

Дякую вам, хоч не були ви щирі,

за те, що лиш на мить відчув тепло.

В душі дірок, ніби в твердому сирі,

таких емоцій досі не було.

Не хочу вас я лаяти й кричати,

не маю сил на "жити" і "радіти".

Безглуздо, краще просто помовчати,

не знаю лиш, куди себе подіти.