Листок (З дитячих спогадів)

(З дитячих спогадів)

Між білим небом та землею

гіллям назубився гайок,

і сніговою течією

прибило висохлий листок.

Упростяж глянув: білим-біло…

Лиш проступили реп’яхи,

так, мов родзинки ті на тілі,

сирітним нагадом сухим,

що часу колесо велике

дробило оберт ще один.

А ти сягнув за межі крику,

муруючи стіну з крижин.

Глянь: випростовується промінь,

напружуючи тятиву,

і проступає слід червоний

крізь ватну білість снігову…

Підносиш до очей долоню —

яка прозоро-кров’яна!

За обрій хмари йдуть червоні,

з очей спадає пелена…

Вже видно: коні, лан пшеничний,

вогонь із чотирьох сторін

повис і чорний перст рушничний

у мене цілиться: ось він!

Вже бачу, як по соломинках

багряна скрапує вода,

у неньки на губах жаринка;

листок до лона приклада

вона широкий, лопушаний…

Та з-під листка, із-під долонь

б’є джерелом густо-багряним

крикущий золотий вогонь.

Кричу і голосок зриваю,

до вишитого рукава

тягнусь…

Долоню зняв — немає

нікого… Білість снігова…

Беру листок сухий дубовий,

щоб рану губ своїх стулить.

Він, насотавшись криком крові,

від голосу горить, горить…

***