Листопад

Мідь тоншає, шерхльована вітрами,

широкий звук летить над головами,

що ледве й чуть, як цвяхи золоті

пришпилюють розковзані путі —

гаснуть в покорі крила прозорі…

Вгору,

ой вгору

лине пташина зелена,

в дзьобі у неї жарина із клена;

просто, ой просто стискається простір —

іскра летюча у високості.

Полум’ям чистим спахне, як воскресне,

висвітить все на землі доброчесне,

жаром засипле впадисті жмені,

золота буде повні кишені, —

скарбу, який ти зібрав, не злічити,

як не скарбуй, та не стане на квити —

все розкладе час у мить заспокою —

чим все скінчиться, що ж воно буде з тобою?

Чим ти відплатиш за перл дощовий на долоні —

жаром сльозини чи холодом скроні?

Менші та й менші кожного разу видатки,

більшає борг, що дістався у спадки.

***