листопад

Печаль ми потроху розібрали на жарти –

Додали до чаю молоко і мед;

Затицяли шпари

і вже не так дме.

Чергова нехитра пісенька очолила чарти:

якась дрібноголоса нечупара -

ні бе-ні ме.

он на лавочці примостилась закохана пара

і ось дивлюсь як ніби німе

кіно; я один в пустій залі

випадковий глядач, а, може, і свідок.

музичного супроводу немає, на жаль.

Що тягнеться слідом?

Що ж буде далі?

Не тільки з ними, але й зі мною! Тліє жар,

збіговисько відьом

заклинатиме, смакуючи деталі,

Немов на сцені «Макбета» почав Театр Нездар

І з живих тут, здається, тільки з мертвих повсталі:

Ні душ, ні сердець – парування шлунків і геніталій,

І суцільний базар

Уживаним крамом.

Трапляються навіть Біблія і Кобзар

І стверджують, що в цьому немає драми:

Кожен по-своєму оцінює спадок –

Як знає, як може, як хоче.

А що перше на думку спаде

І уяву залоскоче

Та так, що сіпнешся мимоволі,

Рефлекторно - те й трапиться наступним.

Ми завжди такі випадки називаємо «доля».

І нагороджуємо титулом «підступна».

Бо не здатні тримати це під контролем,

Чи не наважуємось. Така вже людська сутність:

Вмонтовані запобіжники,

інколи невпопад;

На воїнів і на біженців

Ділиться люд, коли приходить війна.

Чи листопад.

Та нехай мине саме вона,

А не місяць, яким попереджує нас зима:

Тужлива пісня все ж краще, ніж сама тугá.