Літні ночі

Чорні вівці блукали бездонними полями,

Хмари сунули у бік південних степів.

Палало небо над нами зорями п'яними,

І смерть здавалась лише згадкою богів.

Дерева за селом щось шептали в тумані,

Криги льоду танули від теплоти сердець.

Так ніжно, так щемно, так палко!

Душа твоя все кохала без меж.

Стежини рідні до дому завжди вели,

Коли ти був, як птах перелітний.

І шлях твій вкривався бузковим суцвіттям

Навіть крізь темні гранітні роки.

Нескінченні ночі й запах землі

Воєдино злилися в цім танці з тобою.

Дурманить квітковий аромат звіробою,

Вільшанки співзвучно співають пісні.

О літні ночі, простори рідні мої,

Тепер лиш думками блукаю по краю.

Якби я не знав темну сторону людської душі,

Я міг би, напевно, назвати це раєм.