Літо. Ніч

Літо. Ніч.

Світлі клаптики хмар шахи створюють в небі,

Листя шелестом рветься у отвір вікна.

Десь зсередини раптом з’являється шепіт,

Набирає потужність, міцніє в пітьмах.

Тихо, спати, скоріше, скоріше б заснути,

Заспокоївши стрімко душевний порив.

Я не хочу, не хочу, не буду, не буду –

Та думки не слухняні і тіло горить.

Образ дівчини дивної знову в уяві

І здіймається виром емоцій каскад.

Ну коли вже я марення цього позбавлюсь

І лягатиму в ліжко без тіні принад!?

Що робити? Прислухаюсь краще до вітру,

Як він чуйно торкнеться до спраглих дерев.

Як спадатиме спека відчую, – на втіху

Прохолода почне свій опівнічний дрейф...

Але марно – думки повертають той образ,

Що примушує, щось там стискатись в собі,

І щоночі ці очі - видіння раз по раз...

Неможливо прожити без них і доби!

Літо. Ніч.

Світлі клаптики хмар роздивляються землю,

Листя шелестом б’ється в закрите вікно,

Сон охоплює, сон, де тікає від мене

Саме та, на яку так чекав, так давно…

Серпень 2010