Літо в житах

Де степами п’яна рать ходила,

Де рікою кров лилась колись,

Кіммерійські стріли і вудила

У червоній глині запеклись.

І, неначе стомлені тамтами,

Низько розстилаючи баси,

Сумовито стогнуть над житами

Грізні кіммерійські голоси.

Квітне шовком неба синя пілка.

Виднокруг бринить, як тятива.

Може, то в траві й не перепілка,

А душа закохана співа?

Не злякай той голос ненароком,

У зеніті погляд зупини:

Може, то чиєсь гаряче око

Стежить за тобою з вишини.