Ліжко (236)

А кожен сон вбивав мене потроху,

бо кожен з них про неї, ніби яд.

На сторінках життя чимало моху,

та сни такі, мов серед літа град.

У снах я там, де вже не буду більше,

і з тими, не побачу вже кого.

Поки у снах, і серце повільніше,

і руки терпнуть з подиху мого.

А кожен сон ламає мою душу,

від серця відриваючи шматки.

У ліжку якось знайдуть мою тушу,

і недописані віршовані рядки..