“Люблю людей Але моя любов”

Люблю людей. Але моя любов

Клубком кривавим запеклась у грудях.

Оглянуся — і помічаю знов:

Чогось істотного бракує в людях.

Так мало непогорблених, прямих,

Окрилених високою метою.

І хто нас визволить від нас самих —

Від страху перед правдою святою?

Хоч сенс народження нам не ясний

(Життя для нас — лише сліпий

випадок), —

Пірнаємо у марення та сни,

Шукаючи в собі козацький спадок.

Душа — неначе випалений лан,

А наше діяння здається грою.

У кожному ворушиться титан,

Та він ховається під машкарою.

Ми наше тіло — щедрий автомат —

Ще не навчили духові служити.

Для нього в світі безліч є принад

І автомат для них звикає жити.

Він душу павутинням заснує.

Покличе не до істини — до моди.

Титан вмирає. А натомість є

Машина, що шукає насолоди.

Дивлюсь в історію нову й стару —

Усюди чвари й зрада неодмінна…

Чи ти зумієш здерти машкару,

Коли тебе покличе Україна?

11.04.1977