“Любов’ю за любов не всім і ти платив”

Любов’ю за любов не всім і ти платив

і зненавистю теж не воздавав за зраду.

На потім зберігав словник свій золотий,

а вийшло — німоту у роті заощадив…

Простіть мене, простіть, що був такий скупий,

бо навіть кругле «лю» у горлі застрявало.

Оглянувсь, щоб сказать, та соляні стовпи

мені услід зі жмень палючу сіль метали.

І сіллю степ куривсь. І горло засипав…

щоб просолить слова… не виказані вчасно…

І тліли сорочки на соляних стовпах,

а в роті, як вапно, кипіло слово й гасло.

Простіть мені, батьки, кохана, й ти прости,

видмухується сіль з моєї також жмені.

Я скреготом зубів та зойком заплатив

за повноту чуттів, за всі слова нужденні.

***