Люди бувають дивні і чудні

Люди бувають дивні і чудні

І трішки божевільними бувають.

То ходять радісні, а то – сумні,

Живуть разом, а потім десь зникають.

Шукаєш їх потому – не знайдеш:

Закриті наглухо таємні сховки.

І тільки спогади у серці бережеш

І хмуриш свої чорні бровки.

А варто лиш покликати когось,

Їм піклування й доброту віддати,

Не забувати, турбуватися – і ось

Вже починають чудеса збуватись.

З’являються вони нізвідки, так,

Летять до тебе, як бджола на квітку.

Бо доброта – чарівний знак,

Добру не вчать, добро – це мітка.