Люди йшли з мого життя

Люди йшли з мого життя,

Лишаючи на серці шрами.

І залишились почуття

В щоденнику між сторінками.

Людей,що йдуть, я не тримаю,

Бо знаю,що напевне не дарма.

І тих,що вже пішли не повертаю,

Бо вже мене для них нема.

В душі вони прірву залишають,

Розпаливши в серці біль.

Почуття усі вбивають,

Не докладаючи зусиль.

І йдуть з життя твого усе забравши,

Лишаючи у серці пустоту.

І звичні фрази вже сказавши,

Й чомусь ту фразу непросту.

Наповнювались болем мої очі

І я втрачала сенс життя.

І відчувати більш не хочу

Такі нестерпні почуття.

Так просто стало нам брехати,

Так важко зізнаватися у почуттях.

І біль так легко залишати,

З’являючись в чужих життях.

І знаючи,що болю не минути,

Ми повторюємо власні помилки.

За все простіше – обманути,

Сказати правду ж – навпаки.

Зникає до людей довіра,

Після численних зрад усіх.

Вже вимерла в кохання віра,

Від відчуттів гнітючих цих.

Все ваще стало довіряти.

Так важко відрізнити правду від брехні.

Все ваще стало пробачати

Тобі мене,тебе мені.

Я готова все оте забути,

Що ранило моє серце без жалю,

Заради того,щоб з тобою бути,

Бути з тим,кого люблю.

Нехай раніше сумнівалася в тобі,

Не могла полишити минуле,

Знайшла проблему я в собі,

Образи всі свої забула.

Я зрозуміла,що сильніше почуттів

Не відчувала ні до кого й більш не буду.

І найтепліших твоїх слів

Ніколи більше не забуду.

(с )Мілена.

29.08.2012