Людський слід

Це він і вона, залишаючи слід,

Спішили назустріч рокованій миті.

Чотири мільйони невивчених літ

Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті.

Цемент утворився з тієї золи,

Вулканам старим вже давно не димиться.

А так, ніби вчора вони тут пройшли —

Мужчина і жінка.

Самець і самиця.

Ще звірам, не людям, належав цей світ —

Їх роги і зуби розкидані всюди…

Чотири мільйони невивчених літ!

То що ж ми робили —

Не мавпи, а люди?

Встановлено: ноги такі ж, як у нас,

А значить — і руки.

І розум, і душі…

Чого ж нас так довго обточував час —

Стругав і кував на розпеченій суші?

У дикості — вічність.

В державності — мить.

О небо! Навіщо над нами глумиться?

І знову земля, як вулкан, задимить,

Щоб слід свій лишили

Самець і самиця.

Сліди чоловічі й жіночі малі

Відіб’ються в магмі.

Неначе на воску…

Людино! Ти нужа в волоссі Землі

Чи, може, нейрон планетарного мозку?

24.11.1979