Lose yourself

порцелянові сни розбиваються веснами

немов воду веслами сікти

ні я

ні ти

не знаємо вчорашньої миттєвості

стій

зажди

не йди

ми тіні що дремось постійно по стінах і

танемо снігом весною як листя

що сиплеться повільно по вікнах

покірно носимо вірші з кавою у ліжко

трохи голосно мабуть мовчимо

і постіль міняємо на чисту

викреслюємо старі лиця і числа

в календарях

і так до безмежності

уже не з тобою стрічатиму ранок

сумний і насуплений

давай дати посунемо щоб

швидше забулось усе

переливати з порожнього в пусте

усе не те

усе не так як би хотілось

забуватись у часопросторі

просто так

lose yourself

а я думав буде лоскітно

треба щиро молитись

щоб рани загоїлись