Лубок

Десь на звалищі, між будяками,

на вугіллі, що мокне роками,

янголів два:

один одному крила воскує,

один одного в очі цілує, —

дожидають Різдва.

Поруч з ними дитятко гоже,

і ніхто розпізнати не може:

хто кого береже? —

чи дитятко цих янголів, а чи

білокрилі — дитятко, що скаче —

в небо важиться вже.

На цій чорній землі — що робити

білим янголам? — вугіль дробити

чи ридати в блакить?

Кожен янгол волить цю ж хвилину

в сад небесний віднести дитину,

але Бог не велить…

Десь, де скидано голі ялинки,

де брудні помаранчів шкуринки,

на померзлій траві

двоє янголів, з ними — дитятко,

в кулачкові затисло колядку, —

вже й по Різдві.