Лунатизм

Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято,

перестань, перестань, о молюсь, перестань!

О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято,

щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань?

О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око!

О засунь ти його, я благаю, зіницями хмар!

Не свердли, не верти, аж наскрізь, аж до дна не вбивайсь так глибоко!

Відійми твій слипучо-лискучий, отруйливий чар!

Не чаруй, не чаклуй, бо коли вже мене, лиховісний, пристрінеш,

на найвищий з усіх разом вийдемо шпиль, понад всесвіту твань,

а тоді на все горло я вигукну, низу побачивши ріні,

й звідціля впадемо назадгузь шкереберть, наче яблука два.