Любитель птиць

В клітці кам'яній та душній,

Що повна крові тих нещасних та заблудших душ,

Явилось диво, швидке та чудне,

Серце - диво, небайдуже та магічне

Чиє лице побачив я, коли у небі там кружляв?

Я впізнав його тепло та ласку, подібний небу божий дар

І знав що друг то мій, нерозлучний як у сні

Любов та ласка, серце огорнули, ним оволоділи

І певен був що на віки.

Але прийшла зима, і я пам'ятаю лиця ті

В чиїх очах туман застиг навіки, непроглядний як для сонця страшний сон

І пізнав я біль там знов, що серце красти намагались

Та я, горобець у небі!

Куда їм там, до мене?