Люблю його усмішку

Люблю.

Так, ще люблю…

десь тихо,

десь на дні,

де вже не боляче кричати.

Обіймаю.

В думках, у спогадах,

у тому, що було між нами

і вже не повертається назад.

Більше не кохаю.

Або, можливо, вчуся не кохати.

Відпускати те,

що мене не вміє обирати.

Люблю —

але не тримаю.

Обіймаю —

але не чекаю.

І вперше дозволяю собі

жити далі…

без тебе.