Любов, що відпускає

Як з’ясувалось, в нас різні долі,

Тому я спокійно тебе відпустила.

Ми ішли не разом, хоч йшли по волі —

Ти шукав легкість, я — силу.

Ти був дощем, я — вогнем без світла,

Я — мов причал, а ти — корабель.

Мені треба глибини і правди,

А тобі — ще одне “просто день”.

Тепер тиша не рве мені груди,

Я мовчу — бо немає чого.

Просто знаю: так треба… так буде.

І любов — відпускає того, хто пішов.