Любов живе три роки

Усі люди мріють відчути любов,

Я ж мрію не чути її смертний зов.

Будую маленьку фортецю із строф,

Щоб бути захищеним від її настанов.

Щоразу закопуюсь в мрамур із дужості,

А потім руйную його власним взуттям.

Як би мені не хотілось байдужості,

Мій тягар – це життя із тим почуттям.

Я з дня у день впадаю у припадки,

Кричу і рвуся десь в німу печаль,

Ти все це бачиш, та не маєш гадки,

Як помогти мені із тим, на жаль.

Не хочу буть слабким перед тобою,

Але давно вже сильним я не був,

Як важко все студити головою,

Коли пройшло воно крізь серця клюв.

І він завжди тріпоче, наче лист лавровий,

Коли лиш згадують твоє ім'я.

Навіщо починати день свій новий,

Коли думки не змінені? Дурня.

І веселитися немає сил і волі,

Коли переді мною образ твій,

Я постараюся забути мимоволі,

Та в пам'яті моїй він, як старий сувій.

Я пам'ятаю всі твої чудесні соки,

Вони ростуть в моєму серці, як гора.

Я десь читав: "Любов живе три роки".

Так от, залишилося пережить ще півтора