Люди. ч.2 x#163

Люди - це аллюзія

випадково створена,

і спотворена

категоричністю Фройда,

який свариться з Юнгом,

сам при тому посмоктуючи сигару.

Димохід забитий нагаром -

ніби є камін, але щось не горить.

Мить.

Тільки мить залишається,

старанно вилизуючі власну

цеглу…

Люди ми тільки тоді, коли…

коли що?

Коли запускаємо комплексний психофізіологічний процес, що активує дофамінергічну систему винагороди, спричиняючи викид нейромедіаторів (дофамін, окситоцин, серотонін), які формують емоційну прив’язаність і мотивацію.

Фрустрація, одним словом…

Ну, бо типу, ну по приколу! Ги!

Люди - це гикавка.

Затримай дихання, щоб позбавитись прав і обов’язків гикати, іди системи проти, системою проти себе.

- Я проти!

- А кого власне їбе?

Шістдесят років виправних робіт, якщо пощатить, ги!

- Скільки ще так можна жить? Боже памажи!

- Падажжи, тобі всього тридцять три…

Вибач, не чую за стукітом молотка, вбиванням іржавого гвоздя в вологу, червону деревину.

А ви всі тепер відчувайте вину!

Люди - це хаос

Каюс, каюс - порвали парус…

І як страус, не ховає голову в пісок.

Не знаю, як жити і боюсь!

Не знаю чого боюсь, тож борюсь.

Ну що ж, шок?

Контент.

Танець контепт.

Степ бай степ,

І посмертний виставочний стенд!