Люксембург

Я вийшла заміж у селі тихім,

Батьки лишились, та прийняли так мило.

Ніч спустилась, КаМаз додому вів,

І ми в хаті своїй, разом — світ спокійний, без обману.

Мама хоче, щоб я вибирала друзів,

Щоб із невихованими не гаяла днів.

Але серце вирішує, з ким йти вперед,

Бо нема кому доказувати, нема сенсу сперечать.

Йду містом, а воно порожнє,

Тихо й тепло, ніхто не сміється,

Атракціони з мамою й татом —

Єдиний світ, де сміх не шкодить, а гріє.

Люксембург у снах моїх — спокій,

Там люди знайомляться без зайвої суєти.

І навіть незнайомий не почув сміху,

Бо в цьому світі немає того, що ранить.