Лютує звір, напившись крові

Лютує звір, напившись крові,

людську він смокче кістку,

загриз потвора островечка волі,

шакалом тихо підсуває шістку.

Не зупиняє того звіра,

блукає втомлена зневіра,

не лякає ані кат, ані його погрози,

червоні ріки замінили сльози.

Де ж той спокій?

Коли побачу зорі серед ночі?

Поки що кричить душа,

а з орбіт вивалюються очі.