Мадригал

Крихітно пола

мана моя дама.

Тремтить дробина

очей в очах. Мана

уст на мені.

Дрижить.

Дотиків сніг за

сипав на сни —

на близнята задум

коханого тіла,

що мозку вощини

в його меду.

В призмі зору

її промінь роз

битий. В розчині ночі

блідо освітлений

плянеток рій:

чоло — монастир,

стегна —

турецький рай,

волосся — дощ ,

долоні, сказано, сніг,

губи — у сміх,

а очі  чомусь у плач.

Так дивно пола

мана моя дама.