МАЕСТРО-ДОЩ

Згущає Вітер темні хмари, і день спекотний притоми́всь,

Дощ - Музикант з небес високих вже вигляда із-за куліс.

Пригладив мокре він волосся й на сцену гордовито йде,

І Вітру - Ре́генту, вклони́вшись, поважно руку подає.

На мить, затамувавши подих, смичок здійняв він догори,

І полетіли мокрі стріли з небесної височини.

Нема афіші та аншлагу, вхід вільний на його концерт,

І не пожне він лаври Слави! Він-безоплатний Диригент!

У гру вступає перша скрипка, і сум в душі запанував,

Коли Смичок змокрілі струни поволі лагідно торкав.

І вічний сивий Небосхил розплакався в своїй печалі,

Злилися Небо та Земля, і не знайти вже тої грані!

І раптом звуки дивовижні перебива́ брутальний бас,

А це солідний та поважний вже приєднався контрабас.

Гобо́ї, Флейти та Фаго́ти лунають ген за Еверест,

І поєдналися всі звуки в єдиний та гучний оркестр!

Фанфари п"єсу підхопили, час урочистості настав,

Оркестр зі шквалом відрядили, та Грім звели на п"єдестал!

І блискавка, шалено в ейфорії пронизує небесний перевал,

Велична симфонія зливи у Вічність відкрила портал!

Вже досягла́ гра апогею, Маестро дух свій перевів,

І час неначе зупинився, і ливень трохи порідів.

Та яструбом, злетівши в небо він гул оркестру припинив,

І наостанок плавним жестом ліричне кантрі зморосив.

В вечірній тиші поступово акорд останній вже зотлів,

А Дощ відкланявся галантно і ген за обрій полетів.

Порозганяв вже вітер хмари та засурмив відбою клич,

Й завісу темряви на Землю вже опустила тихо Ніч.

                                         ***

P. S.  (Post scriptum)

Ти, Маестро - самоучка, віртуозний меломан!

З твоїх нот черпав натхнення сам Бетховен Людвіг Ван!

Як у нього шквальний вітер з голови здув картуза́,

Людвіг написав сонату, що під назвою "Гроза"!

Нотний стан твій доскона́лий, для душі бажа́ний тон,

Вгамував духовний голод твій магічний камертон!

Музика твоя, Маестро - чистої води алмаз,

Гра небесного оркестру й ноти мелодійних фраз!