Магеллан

Злітають зорі зі своїх орбіт,

Пульсує тихо думка невигойна:

Моя любов неначе цілий світ,

Така ж проста, незвична і беззбройна.

Їй хочеться торкнутися небес,

Побачити що там, за океаном,

І повернутись з безліччю чудес,

А їй судилось бути Магелланом.

Нехай ритмічно б’ються хвилі в борт

І цідяться молитви на колінах,

Та знов ель Кано повернеться в порт,

А я залишусь там, на Філіппінах.

Така напевне примха у судьби,

У всі роки, на всіх її етапах:

Комусь помістя, титули, герби,

А іншим – тільки імена на мапах.