Майбутнє України

На землі України, де сонце світить яскраво,

Війна запалала, і серця завмерли відразу.

Розпочалась битва, між "братами" запекла,

І народ невинний став вмирати невпевно.

Кров пролилась звичайна й яскрава така,

Коли на землі знов почалася війна.

Їх усіх катували когось навмання,

Але вони мирні - страждали від слова "війна".

Усім нам казали що рятунок знайдуть,

Бо всіх нас обманули,

А насправді почали війну.

Очі матері сльозами наповнені,

Бо син її, воїн, у полоні загорнутий.

Серце болить від ненависті й роздумів,

Але любов і надія не згасають подумки.

Ми знаємо є ще шанси вернутись живим.

Ми всі віримо в їхню силу та й подумки

Ми так хочемо бачити як повернуться родичі.

Та ненависть до ворога все більше кидає у роздуми.

Ви просто згадайте, що всі хто на фронті лишився,

Хто невчасно лиш там опинився,

Хто про безпеку свою позабувся

Вже до нас... До нас всіх не вернуться!

Так ми віримо в їхнє світле життя,

Але подумки знаємо що вже багатьох з них нема.

Наші сльози що так течуть за рікою,

Вже теж небудуть вернуті долею.

І нехай в полі сонечко світить.

І нехай на чужих тих полях ще діти радіють.

Та в нашій країні, найменші

Вже знають виклики з днем цим.

Нас так мучать безвесні подумки,

Про тих хто в полоні загорнутий,

Про всіх тих улюблених воїнів,

Що на фронті залишились сотнями.

На землі України, де квіти колись зацвіли,

Загубилась гармонія, ненависть в душі пітьми.

Хто винен у цьому? Хто розпочав ворожу борьбу?

Та чи не ми самі, хто забув про мир і турботу?

Україна, моя рідна земля,

Твої поля кров'ю политі, твої гори плачуть згаса.

Але ми не здамося, не забудемо квіти й поля,

Що ти - наша Вітчизна,

Що ти наша свята земля.

Ми піднімемося з попелу, як фенікси,

І відбудуємо країну, як дитина будує замки з піску.

Ми згуртуємось разом, як сім'я в одному колі,

І знову зростемо, як дерева в невеличкому полі.

Ми віримо у мир, що колись розцвіте знов,

І хочемо, щоб наша земля була вільною й наша кров.

Нехай цей вірш стане світлом у темряві,

І нагадає всім, що ми - знову піднімемо прапори.

Війна на Україні - це біль і розпач людей,

Але ми не здамося, ми будемо боротися в день.

Закликаємо всіх до миру і злагоди,

Бо лише разом ми зможемо відновитися під завалами.

Нехай цей вірш розповсюдиться згодом,

Щоб кожен відчував силу слова й турботу.

Нехай кожен земляк, хто почує усі ці слова

Повернеться додому все знов і знов поверта!

Ми будемо вірити в долю що світить вперед

І нехай же кожен підніме всі свої сили вверх!

Ми знову і знову з історії спогляда,

Як наша країна з підлоги до гір себе підійма.

Я вірю у наше із вами майбутнє,

Тож нехай Україна про гнів і ненависть забуде!