МАКУЛАТУРА

в салоні дешевого таксі

мене хитає, наче човен.

життя розсипалось усе,

а я поезією повен.

"гей, слухай, друже-таксарю,

я розкажу тобі про вічне!"

я п'яний, та не від вина,

а від слів, що душу б'ють трагічно.

редактор вкотре відхилив

мої "занадто чесні" вірші.

"немає ринку", - говорив,

"пиши про квіти, і казки".

а я не можу про квітки,

коли навколо світ говняний.

пишу про біль, людські гріхи,

про секс і розпач нездоланний.

в кишені збірка - макулатура,

як каже критик той сучасний.

вклав бабки, витратив натуру,

а вийшов хер - такий прекрасний.

"візьми за проїзд мої вірші,

бо грошей, друже, вже нема.

можливо, ти збагнеш найперший,

що в них - не просто суєта гірка".

він взяв. дивлюсь - в очах щось схоже

на відблиск втрачених надій.

можливо, він також не може

забути юних мрій прибій.

вийшов в ніч. хитаюсь п'яно,

але душа така легка.

бо десь в таксі мої страждання

знайшли нарешті читача.