Маленька принцеса (207)

Манять мене твої губи,

і очі твої поглинають.

Не треба ні бари, ні клуби,

донизу лечу, не впіймають.

Ти, мов сонце, усміхнена сяєш,

твому сміху і птахи радіють.

І мій погляд на собі впіймаєш,

твої руки і взимку зігріють.

Ніби бард, та не маю гітари,

мов поет, що не має пера.

Я від тебе сховаюсь за хмари,

бо ти літо, а я зимня пора.

Не пролий ні одної сльози,

бо сюжет цей того і не вартий.

Ти ховайся у ніч, від грози,

я в грозу, день на неї багатий.

Забувай про моє існування,

проживай кожен день, як до того.

Як задала своє перше питання,

і про мене не знала нічого.