Мальовнича барва

Якби він писав картину з тих слів що вона промовляє,

Було б це велике море де води всіх рік впадають.

Довкола здіймалися б гори у барвах старого Едему

І хмари пливли б солодкі, як клуби вершкового крему.

Там дихали б сонцем хвилі й бавили шелестом пальми,

Ходили б цибаті фламінго, літали б квезалі й тукани.

Була б ця картина щастя залитого вічним сонцем

І якби вже траплялося лихо, його б забирало море.

Вона б розпускала волосся під теплі та ніжні пасати,

А він би вмирав у неволі, не знав би про що писати.

Здійняв би над морем бурю, зігнав би чорнезні хмари,

Тікайте нещасні фламінго, нещасні квезалі й тукани,

І шторм заливав би берег, вітрами ламаючи пальми,

І дихало б море смертю зриваючи з шумом скали.

Вона б закричала: досить! Ця похіть твоя противна!

Залиш моє небо чистим, пиши свою власну картину.

А він би сказав, що буря, для нього була необхідна,

Лиш тільки пейзаж нещастя, підносить в серцях надію,

Що в ньому зникала віра, маліла любов і подих

Був теплим, як срібнопінні, лускою покриті води.

Що він помирав у неволі, а ніжність його вбивала,

Такою була для нього її мальовнича барва.

Так, можливо, зустрінеться якось «Венера» Бугро на стінах

З картиною Джона Мартіна — «Великий день Його гніву».

06.12.2024