Мама, Дивись! 4#167

Мама! Дивись!

Я малюю крила!

Лезом по шкірі,

вологій від ліній.

Не лінійна повість,

не лінійна поведінка,

заклеєна пластирем,

замолена пастором.

Я зраджую свого бога,

вкотре.

Ти хочеш зі мною?

Веди до низу.

Рани один-одному облизувати…

Як спиртовими серветками,

на свіже запечені шрами.

Половинка поламаного леза,

і я, як на зло тверезий…

Пʼю свою пʼяну кров,

і розправлю широко плечі…

Мама! Дивись! Я лечу…

Тільки не в гору,

А вниз.

Не бійся мене,

я боляче роблю лише собі.

І то, тільки трішки.

(скривлена від болю усмішка)

Дивись, ось все що маю,

все, ось, я більше ні за що не тримаюсь.

І не тримаю сам,

я зламав цей, власний капкан.

Я готував довго цю страву,

я мав незакінчені справи,

і коли в останнє різав мʼясо на кухні,

щось осягнув…

Не буває безпечних ножів.